2022
До Дня пам’яті жертв Голодоморів в Україні
Діалог крізь століття
(до 110 - річчя від дня народження Андрія Малишка)
Андрій Самійлович Малишко – одна з найяскравіших зірок в українській літературі ХХ століття. Поет могутнього ліричного обдарування. Людина рідкісного душевного багатства, полум’яного темпераменту, шаленого темпу життя. Його ім’я давно вже вписане великими літерами в історію української культури, а «Пісня про рушник», «Пісня про вчительку», «Моя стежина», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі» та інші поезії, покладені на музику, збагатили золотий фонд української пісні, уквітчали сучасну літературу й стали візитівкою українців у світі.
За своє життя поет видав близько 40 збірок. Малишко полишив нам не тільки пісенну й поетичну спадщину, він також є автором значної кількості публіцистичних та літературно-критичних творів. Написав тексти пісень до фільмів: “Макар Нечай” (1940 р.), “Богдан Хмельницький” (1941 р.), “Роки молодії” (1942 р.), “Щедре літо” (1950 р.), “Долина синіх скель” (1956 р.), “Лілея”, “Таврія” (1959 р.), “Чорноморочка” (1960 р.), “Абітурієнтка” (1973 р.). А також сценарії до кінокартин: “Квітуча Україна” (1961 р.), “Ми з України” (1962 р.)
Попри те, що А.Малишко був тричі лауреатом Державної премії, лауреатом Державної премії імені Т.Г.Шевченка, кавалером найшанованіших бойових і трудових орденів і медалей, він залишався щемною,чистою, натхненною людиною, що поза всім іншим несла в своєму серці велику синівську любов до матері й України.Сучасники справедливо називали митця “щедрим соняхом нашої землі”,“золотим соняхом української поезії”, бо тієї душевної щедрості, осяйної і сонячної, вистачало на всю Україну.
Настроєний життям як скрипка.
Богдан Лепкий
(Рекомендаційний список).
(до 150 річчя від дня народження)
Поет, прозаїк, критик, педагог, перекладач, художник, публіцист. Народився 4 листопада в селі Крегулець, на Тернопільщині. Навчався в Віденському університеті, вивчаючи мовознавство, історію літератури. Також студіював в Львівському університеті українську історію та літературу.
В 1899 році відкрито лекторат української мови і літератури в Ягеллонському університеті (Краків).
Лепкого запросили викладати ці предмети. Потім працював в Відні, в Яремчі. Працював в Шпандау
біля Берліну. В Празі, в Українському Вільному Університеті присвоїли ступінь доктора
(«гоноріс каузе»).
Особливе місце у творчому доробку письменника займає цикл історичних повістей про гетьмана України Івана Мазепу. «Мотря» у 2 – х томах, «Не вбивай», «Батурін», «Полтава» та «Бої» в 2 – томах. Читачі прийняли епопею «Мазепа» із захопленням. Письменник отримав схвальні відгуки визначних українських діячів. Брат письменника Лев Лепкий згадував : «Трилогія була призначена для масового читача.
Кожний міг побачити після її появи, як зачитувались нею села, як по читальнях, бібліотеках стирався на терміття папір тих декількох примірників книжки.» Студентка Богдана Лепкого згадувала: «А ми, вся молодь, як зачитувались трилогією «Мазепа»! З неї пізнавали історію, полюбили гетьмана Мазепу». Вихід епопеї про гетьмана – державника привернув увагу і кращих представників тогочасної літературної критики. Зокрема, М. Рудницький, та інші наголосили на ролі твору у формуванні національно свідомого Українця. Автор «Мазепи» став одним із найпопулярніших письменників у Галичині. Епопею «Мазепа» інші письменники використовували для написання своїх творів. Зокрема, Г. Лужницький та Л.Лісевич для написання драм «Мотря» та «Батурин». Ці драми з успіхом ставились в театрах Галичини. Із плином часу повісті Богдана Лепкого про Мазепу не втратили значення та своєї актуальності.( Із вступу «Літописець долі рідного народу» до трьохтомника Богдан Лепкий. Вибрані твори, стор.2, 10 – 12.)
В бібліотеці для дорослих можна прочитати такі твори.
1. Вибрані твори. В 3 – томах Мотря. Історична повість, яка започатковує цикл повістей про гетьмана Мазепу. Основна тема цієї повісті кохання дочки генерального судді Кочубея Мотрі і гетьмана Мазепи.
2.Сотниківна. Історична повість про період гетьманату Івана Виговського, про битву під Конотопом.
3.Не вбивай. Історична повість, де висвітлюється перебіг подій, за яких страчується генеральний суддя Василь Кочубей.
4.Батурин. Історична повість. Розкривається про вибір Івана Мазепи – обрати шведів і боротись проти
Петра чи залишитись в гетьманській столиці, що зруйнована,- Батурині.
5.Орли. Історичне оповідання про події років 1734 – 1750, коли після смерті гетьмана Данила Апостола почалася доба «між гетьманства».
6.Крутіж. Історична повість про період Руїни(1663 – 1687)
7.З – під Полтави до Бендер. Історична повість, що завершує цикл повістей про гетьмана Мазепу.
Богдан Лепкий – грані великого таланту
(до 150 річчя від дня народження )
Богдан Теодор Нестор Лепкий - одна з вершинних постатей в історії українського красного письменства і культури, розвою національного духу, гордість народу. Це - видатний поет, прозаїк, критик, видавець, перекладач, історик літератури, літературознавець, громадсько-культурний діяч, художник, публіцист.
Мабуть, нема такої сторінки історії нашої літератури, яка була б поза увагою письменника, - починаючи від обрядових пісень фольклору і «Слова о полку Ігоревім» до творчості визначних постатей українського письменства. Його перу належать «Начерк історії української літератури», дослідження творчості І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Шашкевича, Марка Вовчка, Ю.Федьковича, І.Франка, які ставлять його на одне з чільних місць в українському літературознавстві першої половини ХХ століття.
Серед найвідоміших творів автора - вірш «Журавлі» («Чуєш, брате мій»), написаний 1910 року. Він став широко відомою народною піснею, музику до якої написав його брат Лев Лепкий.
Загалом, творча спадщина письменника складає понад 80 власних книг, зокрема цикл романів «Мазепа», повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та поем, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного та мистецького спрямування, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках. Він - упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями.
Захоплюючись Богданом Лепким як видатним письменником, науковцем, педагогом і громадським діячем, треба пам'ятати, що, разом з тим, він не покидав і пензля - малював картини та вивчав історію мистецтва. У нього була мрія, яку вдалося здійснити лише частково - «написати пензлем історію України».
мережа Інтернет
Пропонуємо до вашої уваги книгу «На полотні вічності» Марії Чумарни.
Для найширшого кола читачів.
Новатор сучасної літератури
Її ім‘я добре відоме тим, хто цікавиться творчістю сучасних українських письменників. Теми та жанри її творів є дуже різними – від детективних романів і до психологічних драм. Ірен Роздобудько – успішна українська письменниця, авторка ілюстрацій як своїх книг, так і книг інших письменників. В її творчому доробку також збірки поезій, книжки для дітей, кіносценарії. Вона є лавреаткою та переможницею багатьох літературних конкурсів та отримала багато нагород, відзнак і премій.
До ювілею відомої авторки презентуємо книжкову викладку.
Жіноча доля «дикої» Вільде
(до 115 – річниці від дня народження письменниці Ірини Вільде)
Дарія Дмитрівна Макагон, яка відома в українській літературі як Ірина Вільде, народилася на Буковині в 1907 році, в травні, п’ятого числа. Батько – письменник і народний вчитель Дмитро Макагон – першим познайомив доньку зі світовою літературою. Потім, коли переїхали в 1918 році до Станіслава (зараз Івано – Франківськ), освіту одержала в гімназії Українського педагогічного товариства. Перше оповідання «Марічка» в 1926 році опубліковане в тижневику «Український голос».
В 1930 році поступила в Львівський університет, але не закінчила по причині нестачі коштів в сім’ї та репресії поляків проти українців. Працювала вчителькою в місцевій школі, друкувала свої оповідання в газетах, а в 1932 році переїхала до Коломиї, де влаштувалася на роботу в редакцію журналу «Жіноча доля». Там вона пропрацювала шість років. В ці ж роки вийшла заміж за Євгена Полотнюка, народила двох синів Ярему та Максима. Чоловіка розстріляли в 1943 році, залишилася сама з дітьми, відчула весь тягар та жахи війни. Потім вдруге вийшла заміж, але щастя не було. Її невістка, дружина сина Максима, згадувала роки, які вона прожила поряд із свекрухою. «Живучи і спілкуючись з нею, я ніби закінчила другий університет. Була потужною особистістю, ім’ям у літературі. Її поважали, називали «нанашкою».
Складний шлях творчих шукань в літературі пройшла Ірина Вільде (до речі, її псевдонім в перекладі з німецької значить «вільна», «дика»). Від слабких оповідань збірки «Химерне серце» (1936), героїв, взятих з інтелігентсько – міщанського середовища, вона прийшла до талановитих психологічних малюнків буржуазної сім’ї. Певним творчим досягненням І. Вільде у 30 – ті роки є цикл повістей «Метелики на шпильках» (1936), «Б’є восьма»(1936), «Повнолітні діти». Ця трилогія з життя української шкільної молоді, студентства, вчителів у роки румунсько – боярської окупації Буковини, поліпшена в пізніх редакціях. Твори майбутньої авторки роману «Сестри Річинські» (1961) стають більш цікавішими. Події роману І. Вільде «Сестри Річинські» відбуваються у 20 – 30 роках на західноукраїнських землях. Цей твір, над яким письменниця працює протягом майже двох десятиліть, являє монументальну соціально – побутову хронічку з численними сюжетними відгалуженнями. Розповідь про попівську родину Річинських, її розпад і занепад, про дуже відмінні долі й характери попа Аркадія, його дружини Олени і п’яти дочок розростається до масштабів багатопланової панорами життя всієї Галичини під владою польсько – шляхетських окупантів. І. Вільде надовго «забуває» про своїх головних героїнь, сестер Катерину, Соню, Ольгу, Неллі, Славу. Розкриває гострі класові зіткнення в селі Вишні та містечку Нашому, змальовує підпільну роботу комуністів, викриває пілсудчиків, антинародну роль церкви. Реакційним силам у романі протистоять активні борці проти фашизму, соціального і національного поневолення, де виразні образи керівника партійного осередку Бориса Каминецького, комуністки Ріти Валевської, комсомольця Бронка Завадки та політв’язня Маркіяна Івашова.(Із книги «Історія української радянської літератури.» Стор. 440.)
Сама Ірина Вільде на слова «чому в її творах немає слідів похвали тодішньому режиму», відповідала: «Вожді приходять і відходять, а я пишу про народ». (Із Інтернету)
До 350-річчя від дня народження Пилипа Степановича Орлика (1672-1742) - українського державного, військового, політичного діяча та автора першої Української Конституції (1710)
Народився Пилип Степанович Орлик у Косуті, Віленського воєводства, нині Білорусь, у родині вихідця з Чехії. Навчався в Київському колегіумі — одному з найкращих у Європі вищих навчальних закладів, де здобув глибокі знання з усіх відомих тоді наук. Належав до найбільш освічених людей свого часу. Був прекрасним промовцем і пристрасним публіцистом. Вільно володів багатьма іноземними мовами, добре знав античну й сучасну йому європейську філософію. В оригіналі читав твори видатних мислителів. У догетьманський період свого життя встиг уславитися як один з поетів доби бароко, присвятивши кілька своїх поезій гетьману Івану Мазепі та членам його родини. Був людиною європейської культури й менталітету.
Конституція Пилипа Орлика — важлива пам’ятка політико-правової думки початку XVIII сторіччя. Документ унікальний для того часу, який регламентував основні питання державного будівництва України після здобуття нею незалежності, складався з преамбули та 16 статей.
Діяльність гетьмана, безперечно, становить одну з найважливіших сторінок державної та військової історії України.
«Наш перворозум»
(Г. С. Сковорода – 300 років від дня народження).
«Світ ловив мене, та не впіймав» (слова, що вибиті на мармуровій плиті на могилі)
«Все мине, лише любов зостається по всьому. Все мине та не бог, не любов» (Відгомін першого послання апостола Івана, латиною). 
Григорій Савич Сковорода навчався в монастирі, де вивчав латинську та грецьку мови. Його вихованець Михайло Ковалинський писав про навчання: «Григорій на сьомому році від народження відзначився схильністю до набожності, талантом до музики, охотою до науки.
Прийшов час дванадцятирічному Грицеві зробити свій перший самостійний крок – полишити затишну батьківську хату та розчинити ворота в широкий світ. Коли допитливий хлопець вирушав до Києва, на Поділ, де неподалік Дніпра стояла Могилянська академія, то відчував – вже не прийде ділити з рідним братом ту солону смужку землі, що тяглася попід гору.
Вступивши до академії в 1734 році, Сковорода кілька разів переривав навчання і пускався у мандри, але знову і знову його манило на київський Поділ, до рідної школи. В академії Г. Сковорода вивчав премудрості латини, арифметики, таємниці граматики, але зітхнув із полегшенням, коли перейшов в класи, де вивчали піїтику та риторику. Його вабив клас філософії, а на той час вийшов указ відправити його до царського двору, в капелу цариці Єлизавети.
Вищої освіти Г. Сковорода так і не отримав, хоч повертався до академії ще два рази. Мандрував по світу, бував в університетах Будапешта, Відня, Братислави, знав латинь, німецьку, французьку мову, єврейську. Грав на музичних інструментах. В подальшому житті носив завжди в своїй торбині сопілку.
Після Європи Сковорода прибуває до Києва, до академії.
Потім він буде вчителем у Переяславському колегіумі, де за запрошенням єпископа Сребницького, викладав філософію та поетику богослов’я. Викладач мав гонористий характер, був непослухом, тому був звільнений з посади. Недалеко від Переяслава жила родина багатого дідича Степана Томари із села Каврай. І ріс в тій сім’ї «розбалуваний матір’ю син», для якого шукали вчителя «найкращого». Жвавий, допитливий неслух тягнувся до вчителя, ловив кожне його слово. Але як скрізь ведеться, якщо є людина грамотна, трапляється пригода: хтось комусь був не до вподоби. І трапилось, що Сковорода залишив дім Томари. А потім його хазяїн знов вернув в маєток, де Григорій навчав Василька шість років, після чого той попав до царського палацу на службу.
« – А я собі мирно – тихо проживу свій любий вік, так мені мине все лихо – щасний буду чоловік- вибирає в житті «за маєток – спокій, воленьку святу, за приятеля – вбогість, за ідеал – багатство духу і чисту, як кришталь, совість».
Григорій Савич з торбинкою, де лише Біблія, дещо із одягу та сопілка, починає мандрувати по Україні. Викладає в одному із найбільших університетів, в Харкові, що створювався для дворянської та міщанської молоді. Саме там він складає книгу «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру»(1761р.)
В Харкові навчав клас із 39 учнів, давав їм правила високого віршування.
Найулюбленішим учнем Сковороди був Михайло Ковалинський, який згодом став його біографом. Збереглась переписка Ковалинського зі Сковородою.
Володимир Яворівський
11.10.1942 – 16.04.2021р.р.
Прийшла весна… І почалось віршування збіркою «А яблука падають». Перші вірші було надруковано в газеті «Літературна Україна». Працював у ЗМІ на різних посадах – редактором Одеського радіо, кореспондентом газет, кіносценаристом на телебаченні. Багато років вів на Національному радіо України авторську програму «20 хвилин із Володимиром Яворівським». Був членом Спілки журналістів. 
Володимир Олександрович був одним із засновників Народного Руху України. Очолював Київську організацію Руху. Також був головою Демократичної партії, яка виступала за незалежність України. В Америці, в Міжнародній Академії науки, освіти, промисловості та мистецтва письменнику присвоїли звання академіка.
Упродовж 1996 – 1999 років очолював Комітет із Державної премії України імені Т. Шевченка.
Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот», який багато критиків називають першим сучасним романом та одним із найкращих творів світу.
Літературна діяльність Мігеля почалася доволі пізно, коли йому було 38 років. Після першої новели «Галатея» (1585 рік) він написав чимало драматичних творів, які користувалися невеликим успіхом.
Літературна діяльність Мігеля почалася доволі пізно, коли йому було 38 років. Після першої новели «Галатея» (1585 рік) він написав чимало драматичних творів, які користувалися невеликим успіхом.
Тож заради насущного хліба майбутній автор «Дон Кіхота» змушений поступити на інтендантську службу; йому доручають закуповувати провіант для «Непереможної Армади». Та ці обов'язки приносять йому самі невдачі, він навіть потрапляє під суд і якийсь час сидить у в'язниці.
Проте він не припиняє своєї письменницької діяльності, спершу нічого не друкуючи. Особисті поневіряння фактично стають матеріалом для його майбутньої письменницької праці.
З 1598 до 1603 року немає майже жодних звісток про життя Сервантеса. У 1603 році він з'являється в Вальядоліді, де займається дрібними приватними справами, що дають йому убогий заробіток, а в 1604 році виходить в світ перша частина роману «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», що мала величезний успіх в Іспанії (за кілька тижнів розійшлося перше видання і в тому ж році чотири наступних) і за кордоном (переклади багатьма мовами). Проте матеріальне становище автора не змінилося, лише посилилося вороже ставлення до нього, що виразилося в глузуваннях, наклепах, переслідуваннях.
Від цього часу й до самої смерті літературна діяльність Сервантеса не припинялася: в проміжку між 1604 і 1616 роками з'явилися друга частина «Дон Кіхота», всі новели, багато драматичних творів, поема «Подорож на Парнас» і роман «Мандри Персілеса і Сигізмунди», що був надрукований уже після смерті автора.
Майже на смертному одрі Сервантес не переставав працювати; за кілька днів до смерті він постригся в ченці. 23 квітня 1616 року він помер від набряку-набуханню головного мозку (за іншою версією від цукрового діабету).
Володимир Шагала «Українська мальована історія»
Уперше оприлюднюються самвидавні альбоми малюнків і коміксів заслуженого працівника культури України, відомого краєзнавця, художника-самоука Володимира ШАГАЛИ (1919-2001) у їх авторському, оригінальному вигляді, без жодних скорочень, перестановок, довільного втручання і смакового модерування. Адже йдеться про справжні високовартісні пам'ятки епохи - твори видатного Українця, які заслуговують на шанобливе ставлення й автентичне, навіть академічне опублікування. Видання доповнює ілюстрована розповідь про життєвий і творчий шлях Володимира ШАГАЛИ та його рідний край.
Про що книга «Григорій Сковорода. Життя наше — це подорож» автора Григорій Сковорода
Стельмах – художник народної долі
(До 110-річчя від дня народження Михайла Панасовича Стельмаха, українського письменника)
Михайло Стельмах — один з видатних художників слова — поет і прозаїк, драматург і фольклорист, публіцист і кіносценарист. Жанровий і тематичний діапазон творчості митця дуже широкий, а художня палітра — різнобарвна і приваблива.
Народився майбутній майстер слова 24 травня 1912 р. у с. Дяківці Літинського району на Вінниччині, в родині селянина. Чарівна природа Прибужжя, народні пісні, казки, легенди, думи вплинули на формування письменницького таланту у Михайлика. Казковий світ свого дитинства М. Стельмах згодом змалює у автобіографічних поемах-повістях «Гуси-лебеді летять» та «Щедрий вечір». В 1928 р. М. Стельмах закінчив школу колгоспної молоді і вступив до Вінницького педагогічного технікуму імені Івана Франка, потім — на філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту. Після успішного закінчення у 1933 р. Інституту М. Стельмах учителював у школах рідного Поділля, Київщини, у селах Катюжанка та Літки. Серед перших опублікованих поетичних творів сільського учителя вірші «В рідних місцях» та «Весняне» (1938). У 1940 р. Стельмаха прийняли до Спілки письменників України, а у 1941 р. вийшла у світ його перша збірка поезій «Добрий ранок», редактором якої був А. Малишко.
Війна застала М. Стельмаха в Білорусії, під Полоцьком, де він служив рядовим артилеристом-зв’язківцем. Після важкого поранення в боях потрапив до госпіталю. Після тривалого лікування поет знову повернувся на фронт — пішов працювати спеціальним кореспондентом до газети «За честь Батьківщини» (Перший Український фронт).
В роки війни М. Стельмах видав кілька збірок поезій: «За ясні зорі» (Уфа, 1942), «Провесінь» (Воронеж, 1942), обидві — за редакцією Максима Рильського. У багатьох поезіях цього часу відчутний фольклорний струмінь. В 1944 році в Москві вийшла збірка «Украине вольной жить!» (переклад Н. Кончаловської, вступна стаття А. Адаліс). У цьому ж 1944 році в Уфі з’явилася перша збірка оповідань Михайла Стельмаха — «Березовий сік». Фольклорна стихія образів та ліричність оповіді надають особливої принади кращим новелам Михайла Панасовича, серед яких — «Столяриха», «Галя», «Добрий вечір, мамо!» та інші.
У післявоєнні роки письменник плідно працював у різних жанрах літератури — він писав вірші і романи, п’єси і кіносценарії, повісті і статті.
У 1949 році вийшов перший великий роман М.Стельмаха — «На нашій землі», який автор визначив як першу книгу роману-хроніки.
У 1951 році він видає другу книгу цього роману — «Великі перелоги». Об’єднавши в один твір обидві частини, письменник дає назву романові «Велика рідня» (1951).
За роман «Велика рідня» у 1951 році Михайло Стельмах був удостоєний звання лауреата Державної премії, а за роман «Чотири броди» в 1980 році — Державної премії імені Т. Шевченка.
У післявоєнні роки письменник видав кілька збірок поетичних творів: «Шляхи світання» (1948), «Жито сили набирається» (1954), «Поезії» (1958), «Мак цвіте» (1968) та ін.
У основі багатьох поезій Стельмаха для дітей лежать народні казки, вигадки, дотепні небелиці. Серед збірок віршів для дітей можна назвати такі: «У сестрички дві косички», «Весна-весняночка», «В їжаковім вітряку», «Колосок до колоска», «Як журавель збирав щавель», «Маленька Оленка» тощо.
У 1952 році вийшла з друку його повість «Над Черемошем», а згодом — вже згадувані — «Гуси-лебеді летять» (1964) та «Щедрий вечір» (1967). Характерними ознаками цих творів є поетизація, навіть ідеалізація простої людини, підкреслення незвичайного, титанічного в її вчинках, ліризм і експресія в змалюванні подій, емоційне переживання світу персонажами, змалювання найпіднесеніших моментів їхнього душевного буття, романтичний пафос і пильна увага до фольклорних образів і символів.
Михайло Стельмах написав такі романи: «Кров людська — не водиця» (1957), «Хліб і сіль» (1959), «Правда і кривда» (1961), «Дума про тебе» (1969), «Чотири броди» (1961-1974).
Про особливу увагу М. Стельмаха до фольклорного матеріалу свідчать назви його творів: «Кров людська — не водиця», «Щедрий вечір», «Правда і кривда», «Дума про тебе», що мають безпосередній зв’язок з народнопоетичними традиціями. Народні пісні, прислів’я, вірування, приказки, афоризми, дотепні вислови, колядки, щедрівки — це своєрідні витоки романів, що збагачують поетику творів Стельмаха, увиразнюють його психологію. Так, у трилогії «Хліб і сіль», «Велика рідня», «Кров людська — не водиця» письменник використав близько сотні народних пісень.
М. Стельмах написав також кілька п’єс: «Золота метелиця», «На Івана Купала», «Дума про любов» «Зачарований вітряк», «Правда і Кривда», «Кум королю».
Стельмах-драматург невіддільний від Стельмаха-кінодраматурга. Він — автор багатьох літературних сценаріїв. Михайло Стельмах створив сценарій документального кінофільму «Живи, Україно!», брав участь у створенні кінофільмів за своїми творами «Над Черемошем», «Кров людська — не водиця», «Дмитро Горицвіт».
У 1978 році письменника було обрано дійсним членом Академії наук України. Він був науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.
Помер Михайло Панасович Стельмах 27 вересня 1983 р., похований на Байковому кладовищі в Києві.
Джоан Роулінг - ім’я , яке відоме в цілому світі, тим хто читає книги про Гаррі Поттера.
Англійка, що виросла в сім’ї авіаконструктора та вчительки і, які познайомились на вокзалі Кінгс – Кросс в Лондоні, закінчила школу, потім університет, де вивчала французьку мову ( мама письменниці була шотландкою і француженкою). Після закінчення університету у Джоан Роулінг
помирає мама від розсіяного склерозу в віці 45 років. І подальше, в своєму житті, письменниця створила фонд для хворих на цей діагноз.
В 1990 році Дж. К. Роулінг, за об’явою, переїжджає до Порто, В Португалію. Там вона починає викладати французку мову, знайомиться з майбутнім чоловіком, тележурналістом Хорхе
Арантесом. Там народжується перша донька. Але стосунки не склалися і подружжя розлучається. Джоан з трьохмісячною донькою переїжджає в Единбург, де проживає її рідна менша сестра Ді. Там письменниця пише свою знамениту книгу, вірніше книги, а їх вона написала 7,про Гаррі Поттера. Першу «Гаррі Поттер і філософський камінь» авторка писала в барі, який належав сестрі. На той час у авторки не було свого житла, не було коштів для життя. Тому подальше, коли вона буде мати статки, які їй дадуть змогу відкрити благодійні фонди для матерів – одиначок, вона відкриє ще і фонд для дітей Children’s High Level Group(Lumos).
Як сама авторка говорила, що написання серії про Гаррі Поттера доставило задоволення та наснагу, вона, на той час, вже задумала роман про слідчого Корморана Страйка. Але про задум
цього роману вона не розкривала. Тому публікація таких романів для читачів була несподіванкою.
Дж.Роулінг має на меті написати десять книг про нового героя . Вся серія написана під псевдо -
німом Роберт Галбрейт. «Кувала зозуля» - це перший роман про Корморана Страйка. В романі герой Афганістану, я маю на увазі Страйка, в минулому військовий слідчий, відкриває детективну агенцію, але заледве зводить кінці з кінцями. Агенція має одного- єдиного клієнта. До нього
приходить брат відомої супермоделі з проханням розслідувати загадкову смерть сестри.
«Шовкопряд» - другий роман із серії - Корморан Страйк розслідує нову справу. Зникнення
письменника Оуена Квайна. Його дружина вважає – чоловік просто втік, щоб побути на самоті.
Й просить його розшукати і повернути додому. Але розслідування показує, що тут не все так просто. Письменник щойно дописав сатиричний роман, у якому в непривабливому світі вивів практично всіх своїх знайомих. Якщо такий твір опублікувати, він зруйнує багато життів , отож чимало людей хотіло б заткати Квайнові рота.
«Кар’єра лиходія» - Співробітниця Страйка Робін отримує загадковий пакунок – і з жахом виявляє, що невідомий лиходій надіслав їй відрізану жіночу ногу. Її шеф не настільки вражений,
але стривожений не менше за неї. В його минулому є четверо людей, які винуватять Страйка за свої біди і які здатні на такий моторошний злочин. Поліція зосереджує свою увагу на одному з них, але Страйк не впевнений, що це саме він, тож їм з Робін доводиться взяти справу в свої руки й поринути в темний і збочений світ трьох інших підозрюваних. Але страхітливі події не припиняються, а час невідворотно спливає. За змістом цих романів створено серіал «Страйк» з акторами Томом Бьорком та Холлідей Грейн.
Королева детективу - Агата Крісті.
Агату Крісті в усьому світі знають як королеву детективу. Близько мільярда примірників її творів продано англійською мовою, іще один мільярд – у перекладі сотнею іноземних мов. Вона – найпопулярніший автор усіх часів. За кількістю перевидань її книги поступаються лише Біблії та творам Шекспіра.
Агату Крісті в усьому світі знають як королеву детективу. Близько мільярда примірників її творів продано англійською мовою, іще один мільярд – у перекладі сотнею іноземних мов. Вона – найпопулярніший автор усіх часів. За кількістю перевидань її книги поступаються лише Біблії та творам Шекспіра.
Агата Крісті (Агата Мері Кларісса Міллер) народилася 15 вересня 1890 в місті Торкі (Девон) в сім’ї Фредеріка та Кларісси Міллер. Вона була третьою дитиною, тому навчалася вдома. Її освітою більше всього займався батько, американець. В 5 років самотужки навчилася читати. Під час Першої світової війни працювала медичною сестрою в загоні добровільної медичної допомоги в госпіталі Міжнародного Червоного Хреста в Торкі. Їй подобалась професія медсестри «одна із самих гуманних професій, якою може займатися людина», працювала фармацевтом в аптеці. Ця професія мала подальше відображення в творчості авторки. Багато злочинів в її детективах були скоєні саме завдяки отруєнням.
Перший раз Агата Крісті одружилася з полковником, льотчиком Королівського льотного корпусу Арчібальдом Крісті в 1914 році. Після закінчення війни у подружжя народилася донька.
Перший роман «Загадкова подія в Стайлзі», створений завдяки суперечці із старшою сестрою Мадж (чи зможе Агата створити щось гідне для публікації). Авторка надрукувала його відразу після війни. І там з’являється екстравагантний, доволі мудрий Еркюль Пуаро. Маленький бельгійський детектив, якому судилося стати найзнаменитішим героєм літератури детективного жанру. Цей роман було опубліковано у видавництві «Бодлі – Гед» у 1920 році.
В 1926 році виходить одна із відомих книг - «Убивство Роджера Екройта». В цьому ж році в неї помирає мати. Згодом вона розлучається з чоловіком.
Але в 1930 році під час подорожі по Іраку, на розкопках Уре, вона знайомиться з майбутнім чоловіком, археологом Максом Маллоуеном, спеціалістом по древній Передній Азії. З приводу цього заміжжя Агата Крісті говорила: «Для археолога жінка повинна бути якомога старшою, адже тоді її цінність значно зростає». Чоловік А. Крісті був набагато молодшим.
Творчість Крісті пронизує тема перфомансу і масок, якими прикриваються люди, приховуючи свою суть і свої мотиви. Усі стосунки – між чоловіками, між батьками і дітьми, між старими друзями сповнені небезпек. В творах письменниця виводить декілька простих, некваліфікованих слідчих- любителів. Це – Еркюль Пуаро, який постійно «потребував сировину для сірих клітин головного мозку». Міс Марпл - до мозку кісток англійка, що скрупульозно розслідує різні злочини, які відбуваються
по сусідству (її «дебют» відбувся в 1930 році в романі «Вбивство у будинку вікарія»).
Крім цих персонажів, Агата Крісті в своїх романах вивела й інших героїв, зокрема, полковника Рейса – агента Британської розвідки, Томмі та Таппенс Бересфордів – молоду сімейну пару, супер – інтенданта Баттла та багато інших.
Крісті разом з чоловіком бувала на Ближньому Сході і деякі романи відтворили події, що там відбувались, зокрема, «Смерть на Нілі».
Повертається право жити, якщо хтось тебе кохає
(«Сага про маєток» Сельма Лагерлеф).
Трохи про автора. 
Сельма Лагерлеф - шведка, що родилася в заможній сім’ї військового та вчительки. В три роки дівчинка захворіла паралічем і до дев’яти років не рухалась. В цей період бабуся та тітонька розповідали цікаві історії та казки, дівчинка почала читати, придумувала свої історії. Хвороба таки далась взнаки – вона пересувалась з паличкою, потім була втрата маєтку, смерть улюбленого батька. Закінчивши університет і отримавши професію вчительки, майже десять років працювала на цій посаді. А у вільний час від роботи писала свої історії – розповіді, Написавши «Сагу про Левенгшильдів», змогла викупити свій маєток, що був проданий за борги. Але мова не про це.
«Сага про маєток» (1899).
Сам твір має ознаки фантастики та реальності.
Доля молодого панича та дівчинки простолюдинки – сироти. В житті Гуннара Геде найважливішими були скрипка та музика, але маєток Мункгюттан занепав, його треба відбудовувати, а для цього потрібні гроші. І молодий Геде купляє двісті кіз, щоб продати на базарі. Отара кіз потрапляє в сильну хуртовину, в мороз. Від відчаю панич стає несповна розуму. Зі скрипкою та з мішком, в якому є сякий – такий крам, яким він торгує, він ходить поміж людей.
В той же час Інгрід кочує з сім’єю циркачів та сліпим дідусем. Зустрівши Гуннара на базарі, що зіграв їм на скрипці, вона закохується в нього. Він забирає її до сім’ї пастора, взявши з нього слово, що він її любитиме, як рідну дитину. В дев’ятнадцять років дівчина помирає, але це виявилося оманою. В труні вона розуміє, що жива. Почувши скрипку, вона починає стукати по кришці і Гуннар визволяє її із труни.
«Потрапивши в пишний сад життя дикоросла пустельна квітка прижилась, пустила корені, виросла й забуяла».
Зброя в руках соціальних мереж!
Facebook — як поле бою, а Instagram — ніби концентраційний табір вільного часу із «лайками»-наглядачами. Сюжет для кіберпанку? Аж ніяк. Наше сьогодення. У світі протягом тривалого часу точиться війна — віртуальна. З цілком реальними наслідками, часто кривавими та смертельними, коли необережний пост може стати епітафією, а невинна «вподобайка» — приводом для арешту. Такі випадки давно стали нормою.
Пітер Сінґер та Емерсон Брукінґ витратили довгих п’ять років, щоб провести ґрунтовне дослідження розвитку Інтернету, найвідоміших соцмереж сьогодення та процесу перетворення їх на зброю в сучасному світі. Від історії появи Всесвітньої павутини, смайликів, твітів та мемів автори розповідають про використання платформ соцмереж авторитаристами, революціонерами, силами оборони, террористами й багатьма іншими фігурантами онлайн-життя.
Ласкаво просимо до cвіту соцмережевого періоду!
Пропонуємо до вашої уваги поетичний твір Ліни Костенко видавництва «Либідь», 2020.
перетворивши сонячну землю мандрів Геродота на зону зненависті й мілітаризму. Культурологічні аспекти поеми коментуються в Енциклопедії «Скіфської одіссеї». Книжку оформлено офортами художника і майстра скіфсько-грецького ленд-арту Володимира Бахтова.
Для широкого читацького загалу.
Він вірив у любов і людяність!
7 лютого світ відзначає 210-річчя від дня народження Чарльза Діккенса – відомого англійського письменника, автора «Різдвяної історії», «Пригод Олівера Твіста», «Девіда Коперфільда», «Великих сподівань» та багатьох інших книг, без яких ми сьогодні не уявляємо скарбниці літературної класики.
2. У 1846-му Діккенс був співзасновником Уранію - котеджу для жінок, що опинилися «на дні». Кандидаток навчали читанню, письму та хатнім обов`язкам, що мало допомогти їм знову інтегруватися у суспільство. З 1847 по 1859 рік через котедж пройшло понад 100 жінок.
3. У Діккенса була домашня тварина – ворон на ім`я Гріп. Після смерті птаха у 1841 році, Чарльз зробив з нього опудало.
4. Діккенс активно цікавився паранормальними явищами і навіть був пов'язаний з відомою лондонською слідчою групою «The Ghost Club». Група розглядала справи, які на той момент вважалися надприродними.
5. Твір «Сигнальник» частково побудований на власному досвіді Діккенса. У 1865 році Діккенс потрапив у залізничну аварію в Степлгерсті, коли сім вагонів поїзда впали з мосту. Письменник знаходився у єдиному вагоні першого класу, який втримався на рейках, і почав допомагати постраждалим ще до прибуття рятувальників. Діккенсу вдалося вижити, але після цієї катастрофи його літературна робота значно сповільнилася. 
6. У письменника був обсесивно-компульсивний розлад, що проявлявся у перестановці меблів у готелях та звичці спати головою на північ.
7. Тисячі людей зібралися на причалі у Бостоні в очікуванні корабля, який віз 71-ий розділ твору «Крамниця старожитностей». Коли корабель прибув, вони запитали капітана про улюбленого персонажа роману: «Чи Нелл мертва?». Коли прозвучала позитивна відповідь, з натовпу пролунали розчаровані зітхання.
8. Діккенс був прихильником гіпнозу і пробував використовувати його, щоб вилікувати дружину і дітей від недуг.
9. Чарльз Діккенс дав кожному зі своїх десяти дітей прізвиська. Але і саме родинне прізвище є незвичайним. Англійська фраза «What the Dickens!» українською звучить щось на кшталт «Якого дідька!».
10. Г. Х. Андерсен був хорошим другом Діккенса, і у 1857 році гостював у письменника п'ять тижнів. Після того, як Ганс поїхав, Чарльз написав на дзеркалі в кімнаті для гостей «Ганс Андерсен спав у цій кімнаті протягом п'яти тижнів, які, здавалося, тривали століття!».
Використані матеріали Видавництва Старого Лева.
«Візьміть до рук книжку Чарльза Діккенса. Вона не розрахована на читача по діагоналі, тому вимкніть телевізор і мобільний телефон. Часто ви будете реготати до сліз, а інколи сльоза набіжить і від того, що слово Чарльза Діккенса резонувало у вашій душі глибоко приховану струну світлої печалі…» Олег Смаль
Євген Гребінка – письменник та байкар українського колориту
(до 210 -річчя з дня народження)
Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 року в сім’ї дрібного поміщика на Полтавщині. Там познайомився з життям народу, його побутом і звичаями, з багатющими скарбами українського фольклору. Буйну уяву хлопчика живили захоплюючі розповіді няньки – кріпачки, про що він згадував з великою вдячністю. Ці розповіді позитивно позначились на творчості майбутнього письменника. Початкову освіту Гребінка отримав вдома, згодом навчався в Ніжинській гімназії вищих наук (1825 – 1831). Там і почалася його літературна діяльність – в гімназії був створений літературний гурток, що значно вплинув на здібності хлопця. Тут обговорювали літературні новинки – Радищева, Рилєєва, Пушкіна. Гімназисти друкували свої твори в рукописних альманахах, що виходили щотижня. В них він друкував переважно твори сатиричного змісту. Згодом Євген Гребінка став основним співробітником рукописного журналу «Аматузія».
Після закінчення гімназії, служив в резервах 8 – го Малоросійського козачого полку. Повернувся на батьківщину, хутір Убіжище, займався зрідка літературною діяльністю – з’являються друком окремі байки, переклади окремих уривків із поеми Пушкіна «Полтава».
У 1834 році Гребінка переїжджає до Петербургу, де знайомиться з Пушкіним Криловим, Тургенєвим, Брюловим, відвідує літературні салони Петербургу, влаштовує літературні вечори в себе вдома. В своїх «Малороссийских приказках» показав «благадіянія» жорстокої реакції миколаївської влади. Цей збірник
приніс йому популярність як талановитого письменника. В Петербурзі розгортає жваву літературну діяльність, систематично виступає із своїми творами на сторінках «Современника», «Литературной газеты»,«Утренней зари».
Велику роль відіграв Гребінка в житті та творчому становленні Т. Шевченка, з яким познайомився в 1836 році. Особлива заслуга Гребінки в тому, що у 1840 році з його допомогою побачив світ «Кобзар» Шевченка. За участю Євгена Павловича виходить альманах «Ластівка», на сторінках якого публікуються твори Шевченка, Котляревського, Квітки – Основ’яненка , Забіли, Боровиковського. Літературна діяльність Гребінки тривала близько двох десятиліть. За цей час він створив безліч оригінальних і перекладних поезій українською та російською мовами – байки, романи, повісті, оповідання. Гребінці належать кілька українських ліричних поезій, що виникли на ґрунті народної творчості. Перший вірш «Човен» мав виразний романтичний характер. Молодий поет порівнює себе з човном в бурхливому морі. В «Українській мелодії», «Заквітчалася дівчина», «Маруся» - журливі, елегійні, де оспівується нещасливе кохання, туга самотності й любовне почуття дівчини – сироти. Вірші ці пройняті теплими, щирими інтонаціями смутку та трагізму. Зокрема, вірші «Очи черные» та «Помню, я молодушкой была»,які зараз вважаються народними, виконуються як романси оперними співаками.
Значна частина байок Гребінки «Лебідь та Гуси», «Верша та болото», «Могилині родини», «Грішник» висміюють скупість, чванство, хвалькуватість, розбещеність. В них є і іскристий сміх народний , і яскравий комізм ситуації, і колоритні картини селянського побуту. В байках відбилися консервативні тенденції світогляду поета – він закликає дотримуватися в усьому поміркованості, не нарікати на долю, задовольнятися тим, що вона посилає. Окремі байки поета – це суцільні діалоги, що нагадують невеличкі п’єси. Його байки органічно пов’язані з народними приказками та прислів’ями і тому, він їх називав «приказками». Виразну народнопоетичну основу поезії, що написана російською мовою, щоб познайомити росіян «з прелестными чувствами нашей родины». З українською тематикою пов’язані повість «Нежинский полковник Золотаренко» та роман «Чайковский», де відображені історичні події після возз’єднання України з Росією. В 1847 році була надрукована одна з останніх повістей Гребінки – «Пригоди синьої асигнації». Позначена виразними сатирично – викривальними тенденціями. Його проза стала надбанням українського народу, твори написані з позиції естетики натуральної школи.
Дорогами втрат і сподівань...
(до 125 річчя від дня народження Євгена Маланюка)
Євген Маланюк народився 1 лютого 1897 року в нинішній Кіровоградській області, в Ново-архангельську, в сім’ї сільських інтелігентів. Навчання в повітовій школі, земському реальному училищі і перші вірші російською мовою.
Потім Петроградський політехнічний інститут, восени 1914 року - курсант Київської військової школи. Прапорщик 39 піхотного батальйону.
1923 рік - переїзд до Польщі, приїзд до Подєбрад (Чехія), де вступає до Української господарської академії, на гідротехнічне відділення. Тут вийшла збірка «Стилет і стилос», тут він знайомиться зі студенткою медицини Зоєю Равич, з якою вінчається в 1925 році в Празі. В цей час виходить збірка «Гербарій» в Гамбурзі, закінчує Академію в 1928 році. Повертається до Варшави, щоб знайти роботу на регулювальних спорудах на річці Вісла.
1930 – 1944 – розлучення із Зоєю Равич, одруження із співробітницею чеського посольства у Варшаві Богумілою Савицькою, третя поетична збірка «Земля й залізо» в Парижі, відвідування м. Кунштат в Моравії, де проживає мати дружини, народження сина Богдана.
1945 – 1949 роки - викладач математики у Варшаві в православній семінарії, переїзд до сімї в Кунштат, виїзд в еміграцію до Праги, потім до Німеччини, живе в таборах біженців в окупаційній американській зоні в місті Регенсбурзі. Переїзд до Нью – Йорка. Працює важко, потім влаштовується технічним рисувальником
у проектному бюро.
1951 – 1967 роки. В Філадельфії виходить збірка «Влада», поема «П’ята симфонія», «Поезія в одному томі», восьма поетична збірка «Остання весна» (Нью – Йорк). Перший том «Книги спостереження. Проза» в Торонто, вихід на пенсію, зустріч з колишньою дружиною Богумилою, вихід поетичної збірки «Серпень»,
на гостинах у батька в США перебуває син Богдан , друкується другий том прози «Книги спостережень» в Торонто. Літературні вечори в Оттаві та Гарвардському університеті в Бостоні.
1967 рік – зустріч з сином у Парижі, візит до польського культурного центру, де зустрічається з емігрантами, спільна подорож із сином до Ватикану, де відвідує папську резиденцію і смерть в 1968 році в своєму помешканні в Нью – Йорку. В 1972 році в Мюнхені виходить остання збірка « Перстень і посох».
В житті Євгена Маланюка було кохання до Наталі Лівицької – Холодної.
Автор «Стилета і стилоса» був хоча й епізодом, але яскравим у житті цієї непересічної, цікавої, теж наділеної поетичним хистом жінки з надзвичайно багатою, мінливою уявою. «Ліричний спогад»- єдина серед її віршів поетична данина пам’яті Є Маланюка.
Кохання до Наталі Лівицької для Маланюка було трагічним – він, навіть, хотів закінчити життя самогубством.
Поетична творчість Євгена Маланюка має характер написаної після чогось. На всій його поезії від 1920 і до кінця життя лежить відбиток поразки української революції, у якій Маланюк брав щонайактивнішу участь.
Крім того, катаклізм Другої світової, який для Маланюка означав другу еміграцію і втрату сім’ї, наклав на його творчість відбиток повоєнної пори. Разом з тим поетичне слово Маланюка спрямоване і в грядуще, відлік містить і сучасність, і майбутнє. музика, самота. Так, без шляху, без батька, без предтечі. Так – навпростець – де спалює мета. Все чути. Всім палать.
В Кропивницькому, в день народження поета, 2 лютого, вручається премія імені Євгена Маланюка у вигляді скульптури степового орла.
Ця премія призначається за художню літературу, роботи в літературознавстві, публіцистиці, за переклади з української на інші мови та з інших мов на українську.
Не виплакані сльози людства…
За мотивами роману «Дружина доглядача зоопарку» відзнятий однойменний історичний військовий фільм, режисером якого стала Нікі Каро. Книга та фільм засновані на реальних подіях, які мали місце під час Другої світової війни. Антоніна та Ян Жабинські переховували на території порожніх вольєрів варшавського зоопарку євреїв, яким вдалося втекти з Варшавського гетто. У 1965 році вони отримали титул Праведників народів світу.
До 290-річчя від дня народження П'єра-Огюстена Карон де Бомарше.
Видатний французький драматург другої половини XVIII століття, класик світової літератури П'єр-Огюстен Карон де Бомарше народився в Парижі 24 січня 1732 року у сім’ї відомого французького годинникаря Андре-Шарля Карона.
Життя Бомарше - сплетіння найдивовижніших подій, пригод, злетів і падінь. У тринадцять років, отримавши початкову освіту в церковній школі, П'єр-Огюстен починає осягати секрети майстерності паризьких годинникарів. Його батько, Андре-Шарль Карон, полюбляв літературу й привчав до неї членів сім’ї. Вечорами влаштовувалися маленькі домашні концерти та театральні вистави. П'єр-Огюстен і п'ять його сестер грали на клавесині, віолі, скрипці, гітарі та арфі. Вони складали вірші і маленькі комедії, які тут же самі і розігрували.
Щасливий випадок допоміг юному П'єру-Огюстену Карону стати придворним годинникарем Людовика XV. В ті роки годинникові майстрі Європи шукали спосіб створення механізму для надання рівномірного ходу годиннику. Це було викликане тим, що навіть ліпшого ґатунку годинники вказували час із запізненням мало не на півгодини. І навіть в ту епоху це було незручно. П'єр-Огюстен винайшов анкерний спуск і годинники стали працювати чітко. Але маючи щиру і довірливу вдачу, поділився своїм винаходом з королівським годинникарем Лепотом, який привласнив його собі, про що не забарився повідомити в газеті «Меркюр де Франс». П'єр-Огюстен Карон подав позов на Лепота до Королівської академії і виграв процес. Подія сталася 1754 року, коли йому виповнилося двадцять два роки. Людовик XV побажав мати такого майстра при своєму дворі.
Веселий, красивий, галантний, дотепний, знає всі міські і палацові новини, останній романс і останню плітку. П'єр-Огюстен Карон стає в палаці незамінною людиною. Він - механік і винахідник, музикант і поет, комерсант і дипломат. Минуло чотири роки. У П'єра-Огюстена, якій обіймає престижну посаду контролера королівської трапези, нове захоплення. Він вигадує для регулювання звучання арфи спеціальну педаль, яка використовується й понині. Сестри короля звертаються до нього з проханням навчити грати на арфі, навіть сам Людовик XV уступає йому крісло на придворному концерті і стоячи слухає маестро.
Коли П'єру-Огюстену виповнилося двадцять чотири роки, він одружується і бере звучне прізвище Бомарше за назвою невеликого володіння дружини. А в 1761 році П'єр-Огюстен Карон Бомарше стає секретарем його величності. Ця посада підносила Бомарше до дворянського титулу. До імені Бомарше тепер додавалася частка «де». Протягом 1763-1774 років він обіймав посаду генерал-лейтенанта королівського полювання у Лаврській місцевості. У 1764 році Бомарше відвідав Іспанію, де влаштовував сімейні справи своєї сестри. Візит був приватним, але П'єра-Огюстена можна було побачити серед членів іспанського уряду, яких він інтригував грандіозними проектами.
Займаючись фінансовими справами, він писав п'єси. Виконуючи доручення короля, розмірковував про високу політику. Відбиваючись від супротивників, які посягали на його чесність, Бомарше стрясав суспільство своїми мемуарами. Ще під час перебування на посаді королівського секретаря Бомарше написав п’єсу «Оптимізм».
Перша драма з якою вступив на сцену Бомарше у 1767 році мала назву «Євгенія». Натхненний успіхом своєї першої п'єси, він пише драму «Двоє друзів, або Ліонський купець», яка вперше була поставлена в театрі 13 січня 1770 року. Вершиною літературної творчості П’єра-Оґюстена Карона де Бомарше стали комедії «Севільський цирульник» і «Одруження Фігаро».
Майстер класичної комедії
(до 400- річчя від дня народження Ж.Б. Мольєра)
Жан Батист Поклен (сценічне ім’я – Мольєр) народився 15 січня 1622 року в Парижі. Мати померла, коли юнакові було лише 10 років. Батько був хазяїном шпалерної майстерні і крамниці, одружився вдруге та дав блискучу освіту синові – Мольєр закінчив Клермонський коледж, вивчаючи стародавні мови, античну літературу, історію, філософію, природничі науки, а потім навчався в Орлеанському університеті, де здобув право для адвокатської діяльності. Але його весь час вабив театр.
Так, у 1643 році, незважаючи на опір батька, який вважав професію актора гріховною, разом із сім’єю Бежар Мольєр заснував театральну трупу «Блискучий театр». Молодим акторам важко було конкурувати з професійними паризькими театрами – у них не було досвіду, власного
репертуару, тому «Блискучий театр» проіснував лише два роки. Разом із своєї трупою він вирушив у мандри по французьким провінціям (1645 – 1658 роки) і сам став писати комічні п’єси. Під час мандрівок письменник мав чудову нагороду спостерігати за життям людей.
Слава Мольєра, його трупи поступово зростала. Вони виступили перед королем Людовіком ХІV з п’єсою «Закоханий лікар», який подарував акторам 500 ліврів та надав для роботи театр Пті- Бурбон. Король всіляко підтримував драматурга, використовуючи його талант для влаштування придворних розваг. Найвищого розквіту талант Мольєра досяг, коли було створено комедії – «Тартюф», «Дон Жуан», «Мізантроп», «Скнара», «Міщанин – шляхтич». Митець писав, що комедіограф «повинен уміти входити і в королівський палац, і в будинок буржуа, і в кав’ярню. Театр – дзеркало суспільства, бо він має дві цілі – розважати та повчати».
«Я знаю і люблю Мольєра з юних років. І протягом усього життя вчуся у нього. Мене захоплює в ньому не тільки досконалість художніх прийомів, але передовсім натура художника, сповнена принадності, і висока внутрішня культура» ( Й.В. Гете).
До 90 - річчя з дня народження Умберто Еко.
Еко Умберто – перш за все, відомий як вчений семіотики (наука про властивість знаків та знакових систем). Народився 5 січня 1932 року в Алессандрії, недалеко від Туріна.
Письменник займався активною викладацькою і академічною діяльністю. Він читав лекції по естетиці, по літературі і філософії в Турінському та Міланському університетах. Також читав лекції в Оксфорді, Гарварді, Йельському та Колумбійському університетах.
Але відомим Умберто Еко став не як вчений, а як прозаїк. Його перший роман «Ім’я рози» (про чоловічий монастир в середньовіччі) декілька років був в списку бестселерів, перевидавався різними іноземними мовами. Цей твір екранізовано французьким кінорежисером Жан Жаком Анно. Але письменнику цей фільм не сподобався і в подальшому він не давав згоди на екранізацію своїх романів.
Думки Умберто Еко:
- Люди дуже швидко стомлюються від простих речей.
- Я ніколи не вважав Середньовіччя темним періодом історії. Це був плодючий грунт, на якому виросло Відродження.
- Вся світова культура бажає лише одного – зробити безкінечність збагненною.
- Чужа дурість ніколи не зменшить твою.
2021
Детективний талант Джеймса Чейза
(до 115 річчя від дня народження)
Рене Брабазон Реймонд, який в детективній світовій літературі відомий під іменем Джеймс Хедлі Чейз, народився в Лондоні 24 грудня 1906 року у сім’ї відставного офіцера, ветеринарного хірурга, що працював в Індії.
За свою письменницьку діяльність Чейз написав 93 романи, з яких дуже багато екранізували. Маючи 18 років від народження, після навчання в
школі Рочестер, а пізніше - в Калькутті, юнак залишає навчання, а потім і дім. В юні роки Джеймс Чейз перепробував безліч професій. Із останніх спогадів, як агента «Дитячої енциклопедії», доводилось стукати не менше як в сто тисяч дверей, за якими люб’язно зустрічали або ж звучав різкий окрик – забратися геть. І стільки ж мокнути під дощем… Тому «тепер ніхто не в змозі заставити мене вийти з дому на дощ в мокру погоду».
В 1938 році Чейз робить спробу написати бойовик в дусі американських гангстерів, про їхні пригоди. За шість вільних від роботи днів 32 – річний майбутній письменник створив роман «Немає орхідей для міс Блєндіш», який десяток років поспіль був найулюбленішим у читачів, а потім ще й неодноразово екранізований. Більшість своїх романів письменник написав, використовуючи словник американського сленгу, найточніші карти, енциклопедії та довідники про життя американського кримінального світу. Дії в романах відбуваються, переважно, в Америці, в якій автор не жив, за винятком двох разів, коли він туди навідувався як турист.
Не дивлячись на це, зображення вулиць, міст та районів в романах дано
з вражаючою точністю. Його твори схвально прийняли письменники, які
самі писали детективи, зокрема, Богоміл Райнов, Реймонд Чендлер.
Джеймс Чейз цікавився професіонально фотографією, був закоханий в
світову класичну музику та оперу.
Працюючи над романом «Єва», автор спілкувався з професіональними
повіями, годував їх, розпитував про життя та їхню «роботу». Цей роман послужив сюжетом для одноіменного фільму з Ізабель Юппер. Для шанувальників детективного жанру, а в особливості, Джеймса Чейза центральна бібліотека пропонує 32 томи його творів. Читайте та насолоджуйтесь)))
До 100 – річчя українського письменника, кандидата філологічних наук Дмитра Олексійовича Міщенка.
Народився Дмитро Олексійович 18 листопада 1921року в селі Степанівці-Першій, тепер село Зелене Верхньорогачицького району Херсонської області. Малий Дмитрик залишився без батька в два роки. П’ятеро дітей з мамою – хто в житті мав, як нині кажуть, таку «стартову позицію»? З гірким щемом, напише про цей час прозаїк у повісті «Хліб наш насущний», що вийде в 1991 році і буде номінована на Шевченківську премію.
Після закінчення Київського університету, аспірантури та захисту кандидатської дисертації Дмитро Міщенко близько 20 років працював у видавництвах «Дніпро» та «Радянський письменник», а з 1973 року - на творчій роботі.
Перша його книга «Сини моря» побачила світ у 1955 році. Тема сучасності переважала в творах письменника 50-70-х років. Оскільки твори ці були наслідком письменницької праці, вони не втрачають свого художнього значення і в оновленій обстановці нашого буття.
Письменник створив цілу бібліотеку – шість збірок оповідань, 12 романів, 12 повістей, які не раз перевидавалися.
Поважне місце у творчому доробку Міщенка посідають твори воєнної тематики, які відзначені преміями ім. Олександра Фадєєва. Дмитро Міщенко написав ряд історичних романів: трилогії «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата», а також автор численних творів – від збірок оповідань до романної трилогії. Окремі твори письменника перекладено російською, болгарською, словацькою та англійською мовами
За збірки «Полювання на жар-птицю» (1990) та «Особисто відповідальний» (1991), письменник удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1993).
Ідеал правди і краси...
(до 140-річчя від дня народження Івана Кочерги)
У романтичній комедії «Фея гіркого мигдалю» (оригіналь¬ному українському варіанті «Попелюшки») І. Кочерга звер¬тається до давно минулих днів, щоб дотепно і з легкою усміш¬кою поетизувати вічні людські цінності, зокрема патріотич¬не почуття.
Особа реального історичного діяча стає предметом худож¬нього дослідження автора в драматичній поемі «Ярослав Мудрий». Незважаючи на те, що на ній певним чином по¬значився тиск деспотичної доби більшовизму, це — гімн рідно¬му народові.
Серед п'єс на сучасну тематику найвідомішою є «Майстри часу», у якій драматург намагався «показати в живій сценічній формі, що таке час, які його закони і примхи, хто володіє ним і хто, навпаки, підпадає під його жорстоку владу».
Романтична піднесеність, зворушливий ліризм, глибокий інтелектуалізм п’єс, філігранна техніка вірша — прикметні ознаки творчого почерку І. Кочерги. Його твори виховують у читача любов до мужнього і волелюбного українського народу, до його героїчної минувщини і ще героічнішої сучасності.
Семен Скляренко. Семен Скляренко ( 26.09 1901р. – 7.03. 1962р.) –народився в родині зубожілого селянина, вчився в місцевій школі, а потім – в гімназії.
Після 1926 року повертається на Україну, де працює в окружній газеті Черкас, а потім з 1927 року – в київській «Пролетарська правда».
Він починає працювати кореспондентом, буває на заводах, будовах.
З’являється друком роман «Бурун», збірка оповідань «Вітер з гір». І в романі, і в оповіданнях відображено розгортання соціалістичного будівництва в країні, спорудження гідроелектростанції на дніпровських порогах. В ці роки письменник пише трилогію «Шлях на Київ». На той час
це було значне досягнення української літератури.
Під час війни С. Скляренко працював військовим кореспондентом. Все найкраще написане в ті роки ввійшли в збірку «Рапорт». Але під час війни у письменника зростає інтерес до давнього минулого. Найвидатнішими в цьому напрямку автора є романи «Святослав»(1959) та «Володимир»(1962)
« Я все життя прагнув, мусив написати і написав цей роман, бо переконаний у тому, що героїчна історія нашого народу - це підмурок ще кращого майбутнього – незалежності». У кожного з героїв роману – своє життя, та всі разом вони складають суспільство з виразною становою структурою.
«Святослав» та «Володимир» становлять єдине ціле, Автор чимало приділяв питанням релігії . Прийняття християнства було явище прогресивне, воно дало подальший розвиток економіці, культурі, освіті. Семен Скляренко бажав написати трилогію про князів Київської Русі –Святослав, Володимир та Ярослав. Але не судилося. Написані ним твори дуже близькі українському народу, тому що романи написані цікаво, правдиво про давноминулі часи, дають читачеві відчуття тієї епохи, наповнені благородними ідеями боротьби за свободу і щастя народу.
Френсіс Скотт Фіцджеральд
(24.09. 1896 – 21.12. 1940) - 125 років від дня народження. Народився в сім.ї дрібного підприємця , але гроші багатого дідуся по материнській лінії дозволили йому вчитися в престижному Прінстонському університеті. Тут майбутній письменник переконався в тому, які переваги дають багатство й суспільне становище. У своїх творах він один з перших в американській літературі звернувся до теми молодого покоління, яке боялося бідності й схилялося перед успіхом. Письменникові належить вислів «вік джазу» - так він назвав нервову, зовнішньо блискучу епоху 20 – х років у США з її награним оптимізмом і безмежним потягом до споживання. Літературний успіх приніс Фіцджеральду роман «По ту сторону раю» про розгульне життя й духовну неприкаяність молодих сучасників письменника. У 1924 році письменник виїхав до Франції, де увійшов до кола американських літераторів, які жили в Європі. Тут зав’язалась дружба з Ернестом Гемінгвеєм, і він написав свій відомий роман «Великий Гетсбі». Герой роману, син бідного фермера, який побував на війні, закохався в дівчину з багатої родини. Вона віддала перевагу іншому, і Гетсбі вирішив взяти реванш: казково нажився на продажі спиртного під час сухого закону. Він придбав розкішну віллу на узбережжі, елегантний автомобіль, модний гардероб, уважай, купив кохану, яка була нещаслива у шлюбі. Фінал стрімкого злету героя до багатства і щастя трагічний.
Скотт Фіцджеральд написав також прекрасні оповідання «Перше травня»,
«Діамант розміром з готель «Рітц», «Молодий багатій», «Знову Вавілон»
і роман «Ніч лагідна». Це історія життя і загибелі талановитого психіатра,
який одружився з багатою пацієнткою і перетворився на чоловіка грошовитої дружини: він втратив цікавість до наукової діяльності і поступово спився. Незакінченим залишився роман про Голлівуд «Останній магнат»
Теодор Драйзер – відомий американський письменник періоду реалізму. .jpg)
.jpg)
Біографія Драйзера могла б бути сюжетом для цікавого, захоплюючого та драматичного роману. Народився в багатодітній сім’ї. Негаразди сімейного бізнесу, пожежа, що знищила їх шерстяний бізнес, батько згодом отримав тяжкі травми на роботі, троє старших братів загинуло. Через брак коштів в сім’ї він, провчившись рік в Індіанському університеті, змушений покинути навчання. Працював клерком, різноробочим, візником фургонів, потім отримав посаду репортера. Працюючи репортером, почав збирати сюжети для майбутніх творів.
Книги Драйзера – це є віддзеркалення американського життя. Написані з правдивих фактів, життєвих подій твори цим і привертають увагу читачів майже століття. Досить згадати його «Американську трагедію». Сюжет цього роману письменник запозичив із газет, де розповідали про вбивство молодої дівчини, хлопець якої закінчив життя на електричному стільці. В «Американській трагедії» Т. Драйзером відображено трагізм людини, котра задля забезпеченого життя іде на вбивство коханої.
А «Трилогія бажання» («Фінансист», «Титан», «Стоїк») – про комерсанта Френка Каупервуда, про його злети та падіння. Каупервуд – людина, яка для досягнення своїх цілей використовує всі методи. Письменник намагався показати, що в гонитві за матеріальним, деякі люди забувають про вічне.
В 1898 році Теодор Драйзер одружився з Сарою Уайт. Як репортер газети «Репаблік», він супроводжував переможця конкурсу «Кращий вчитель» на Чиказьку всесвітню виставку. Серед учасниць була і його майбутня дружина.
В 1944 році Американська академія мистецтв та літератури за видатні досягнення в літературі та мистецтві нагородила Теодора Драйзера золотою медаллю.
27 серпня 2021 року виповнюється 80 років від дня народження легендарного українського актора – Богдана Ступки!
Один день з історії…
Іван Франко – український поет, прозаїк, фольклорист. Найвідоміші твори – поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів’яле листя», поема
Народився Іван Якович у далекому 1856 році на Львівщині, вчився спершу в Австрії, а згодом - у Чернівцях. Навчаючись в гімназії, захопився збиранням книг.
Знав напам'ять всього «Кобзаря», комплектував свою власну бібліотеку. Рано втратив батька, якого дуже поважав. Сучасники називали Івана Франка «академією в одній особі».
Попри серйозність як літератора, Франко полюбляв ганяти на велосипеді, збирати гриби, ходити на рибалку, рибу ловив сітками та навіть голими руками.
Вишиванку дуже любив, вдягав і в будні, і на свята, Але, за іронією долі, похований в чужій сорочці (вишиванці), бо не було «ні однієї порядної».
У творчій діяльності письменник використовував сотні псевдонімів (Джеджалик, Мирон, Хома, Живий, Марко, Кремінь та інші).
Був заарештований в Коломиї, перебував під вартою, враження від цього ув’язнення лягли в основу оповідання «На дні».
Через засудження в 1877 році батько Ольги Рошкевич (дівчини, яку І. Франко кохав і з якою спілкувався майже десять років) відмовив у сватанні та заборонив дочці бачитись та листуватись зі «злочинцем».
В Україні видано п’ятдесят томів творів, куди ввійшла не вся літературна спадщина автора.
Чимало хто вважає, що не здатен учитися краще, бо високих результатів досягають тільки найрозумніші. У своїй книжці Улаф Шеве переконливо доводить, що це на так. Автор, який від самої молодшої школи не ловить зірок з неба, завдяки своєму унікальному підходу до навчання перетворився на суперстудента, який зміг вступити одразу в декілька найкращих університетів світу.
У своєму посібнику він розповідає про всі техніки, які застосовував з таким чудовим результатом: як читати і як запам'ятовувати, як складати усні й письмові іспити, як підвищити мотивацію і продуктивність, як покращити дисципліну й відповідальність, а головне - як знаходити в навчанні баланс, щоб отримувати від нього справжнє задоволення! Якщо ви хочете покращити свої оцінки й стати найкращим студентом, при цьому не жертвуючи свої оцінки й стати найкращим студентом, при цьому не жертвуючи своїм вільним часом, ця книжка саме для вас.
Улаф Шеве - знавець і викладач навчальних методик. Хоча у школі він був посереднім учнем, завдяки особливому підходу до навчання він згодом зміг виграти Фулбрайтівську стипендію; поїхавши за обміном в Каліфорнійський університет, став там відмінником, а пізніше закінчив з відзнакою Оксфорд. Улаф займається дослідження взаємозв'язку навчальних методів, мотивації, навичок, віри в себе й результатів навчання.
Людина доти жива, доки ми про неї пам’ятаємо!
Сьогодні, 17 серпня, легендарному українському співаку, лідеру гурту «Скрябін» Андрію Кузьменку, який загинув у ДТП 2 лютого 2015 року, виповнилося б 53 роки. Музикант, шоумен, актор і автор кількох книжок був найбільше відомий завдяки гуртові «Скрябін», в якому він виступав чверть століття і який за цей час до непізнаваності змінив свій музичний стиль від тужливої неоромантики і бунтівного пост-панку до м’якого, але пронизливого поп-року.
У цей день пропонуємо пригадати яскраві миті біографії Андрія Кузьменка.
Народився він в місті Самбір Львівської області 17 серпня 1968 року. Його мама була вчителем музики, а тато - інженером. Кузьма з дитинства цікавився музикою, закінчив музичну школу по класу фортепіано і навіть створив свій панк-гурт, який виступав на шкільних дискотеках.
У дитинстві мріяв стати водієм сміттєвоза. Вважав, що це «романтично». Потім хотів стати лікарем-неврологом. Першим поштовхом до захоплення музикою була пісня The Beatles Lady Madonna, яку Кузьма в 10 років почув, а потім зіграв на електрогітарі з фанери, яку сам же зібрав і розмалював.
У 1993 році, закінчивши факультет стоматології в медінституті, Андрій поїхав у подорож на автомобілі ГАЗ-М20 «Побєда» (хіба ж здатні ми на такі «подвиги»).
Служив у прикордонних військах, мав звання лейтенанта медичної служби. Написав книги: «Я, «Побєда» і Берлін», «Я, Паштєт і Армія», «Місто, в якому не ходять гроші», «Я, Шонік і Шпіцберген».
Кузьма – людина, про яку кожному є що сказати і є що про нього згадати. Його слова давно розібрали на цитати. Він завжди говорив те, що думав. У кожного з нас є свій спогад, пов'язаний з його піснями, свій рядок його пісні, своя мелодія…
Щороку тисячі українців вшановують пам'ять Андрія Кузьменка, артисти в його честь виступають на концертах, шанувальники його творчості переспівують пісні і сумують, що Україна втратила талановитого музиканта та світлу і щиру людину.
Олег Сенцов
Нарешті і на вулиці Бріджит - свято: вона знайшла собі пару – чоловіка мрії, перспективного красеня - адвоката Марка Дарсі. Та виявилося що будувати стосунки зовсім не просто.
«Бріджит Джонс. На межі здорового глузду» часом навіть кумедніший і майстерніший за «Щоденник Бріджит Джонс»… Нереально смішна книжка!».
До Вашої уваги книга «Доця» Тамари Горіха Зерня,
яка назавжди змінить кожного, хто її прочитає.
7 липня! Один день в історії: 100 років з дня народження
видатного українця Петра Яцика
Хочемо запропонувати вам розповідь про великого канадського підприємця українського походження, мецената і філантропа, громадського діяча – Петра Яцика, відомого своїм вагомим внеском у фінансування українознавства на Заході та в Україні. Йому в житті пощастило досягти вершин, здобути перемогу над несприятливими обставинами і донести до світу, сказати зрозумілою йому мовою, хто ми такі і що маємо усі – політичні, юридичні та історичні права на власну державу - Україну.
Простий юнак з України виріс у Канаді до рівня видатного громадського діяча, який виразно бачив українські національні пріоритети і безкомпромісно відстоював їх і словом, і ділом. Хто б міг передбачити, що з-під солом’яної стріхи батьківської хати у широкий світ вийде людина з такою величчю душі?
Петро Яцик з когорти тих дуже нечисленних українців, хто, як казав інший відомий український меценат Євген Чикаленко, «любив Україну не тільки до глибини душі, але й до глибини власної кишені». Свою першу пожертву 1000 доларів Петро Яцик зробив на початку 60-х, а останню – незадовго до смерті. На популяризацію українського слова, культури у світі він витрачав мільйони доларів.
Сам був людиною скромною і невибагливою в побуті. Жодних «мільйонерських» замашок – ані яхт, літаків, «хатинок» на 5 поверхів, ексклюзивних годинників, супердорогих автівок, хоча міг дозволити собі багато чого. Він вважав, що для людини в житті набагато важливішим є те, скільки вона віддала іншим. І не тільки грошей, але й тепла, любові та добра. Був щирим і надзвичайно світлим.
Петро Дмитрович Яцик народився на Сколівщині в селі Верхнє Синьовидне 7 липня 1921 року в селянській родині. Був первістком. Рано став напівсиротою: коли виповнилося 14 – помер батько. Петро став за старшого і турбувався про маму, двох сестер і чотирьох братів.
Після війни доля занесла Петра Яцика до Канади. Важко перерахувати, де і ким він працював. Нарешті став «на ноги», заснував будівельне підприємство, яким керував з великим розумінням справи. Завжди пам’ятав своє походження, не забував, що він українець.
Петро Яцик – один із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України ім. П.Яцика при Альбертському університеті (Канада), Освітньої фундації ім. Петра Яцика (її фонд налічує 4 млн. доларів), Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті, фонду Яцика при Канадському інституті українських студій (КІУС) в Едмонтоні.
Завдяки внесеним Яциком 750 тисяч доларів відкрито спеціальний український відділ в Інституті ім. Гаррімана при Колумбійському університеті. Коштом мецената видано чимало наукових монографій з історії України (зокрема, переклад Історії України-Руси Михайла Грушевського англійською мовою), економіки, політології, медицини, етнографії. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищує 16 мільйонів доларів.
Студенти з України також мають дякувати Петру Яцикові за можливість вчитися в Європі, США, Канаді. А ще, звісно, це заснований у травні 2001 року Міжнародний конкурс знавців української мови, кількість учасників якого за останні роки сягала 5 млн. людей з-понад 20 країн світу.
Петро Яцик мріяв, щоб Україна була сильною і процвітаючою державою, громадяни якої були б заможними і щасливими людьми. Можливо, колись ця мрія українського мецената справдиться.
Про Петра Яцика надзвичайно цікаво написав Михайло Слабошпицький у книзі «Поет із пекла», яку можна взяти в центральній бібліотеці.
Макс Кідрук
"Політичні портрети"
Найвідоміші українці
«Токійська наречена» — автобіографічний роман бельгійської авторки Амелі Нотомб.
Книга, яку заввиграшки можна прочитати за один вечір. Легка, з фірмовим гумором Амелі Нотомб, через яку відкривається Японія з точки зору власного досвіду. Це любовна історія 21-річної бельгійки Амелі і японця Рінрі, що розповідає про зіткнення японської та європейської культури.
«Я крапку не збираюся ставити…»
10 червня 2021 року виповнюється 70 років від дня народження Василя Шкляра – найвідомішого сучасного українського письменника.
Василь Шкляр — письменник, якого читають!
Фредрік Бакман — шведський блогер, журналіст і письменник.
Історія про те, як бути інакшим у жорстокому світі однолітків, які, попри свою строкатість, будь-якої інакшості не визнають. Про любов між бабусею і внучкою.
Письменниця Пем Муньйос Раян запрошує читача в неповторний світ музики, магії та дива у реальному житті. Роман «Відлуння» став бестселером New York Times.
Минають роки й десятиліття. Чарівний інструмент мандрує світом і опиняється в різних дітей, які стикаються з абсолютно недитячими проблемами, а їхні життя переплетені невидимою ниткою долі. Та для кожного з них лунає дивовижна гармоніка…
А ще у книзі буде місце життєвому диву, але про це ви можете прочитати самі.
Як і обіцяли, продовжуємо знайомство з літературою від Українського інституту книги. До вашої уваги книжкові новинки сучасних письменників ДЛЯ ПІДЛІТКІВ!!!
Розірваний кадр
Автор: Бурлака Оксенія
Популярність - це круто, драйв - понад усе. Так вважав Філ, доки не зіткнувся із життям і смертю по-справжньому. І тоді зрозумів, що гра в закоханість дуже далека від кохання.
Поцілунок був не останній
Автор: Бурлака Оксенія
треба забути про Стаса. А як це зробити, коли з ним так добре і солодко… До мурашок. Драматичні обставини, здається, остаточно роз’єднають Льолю і Стаса. Та в кохання своя логіка: їхній поцілунок був не останній.
Майстер психологічної новели
14 травня виповнюється 150 років від дня народження Василя Стефаника (1871-1936), письменника-новеліста, громадсько-політичного діяча.
Творчість Стефаника – не просто майстерне зображення галицького сільського побуту, політичних обставин того часу, це заглиблення в аспекти людського життя. Його творчість та манера письма мали великий вплив на розвиток української новелістики.
Хочеться зазначити, що це чудові сучасні книги видані у 2020 році, виключно українською мовою, гарно ілюстровані, об’єднані серіями «Знамениті українці», «Великий науковий проєкт», «Політичні портрети», «Українська міфологія», «Мистецтво мислити» та ін. Видання від Українського інституту книги легко впізнати завдяки спеціальним наліпкам «Ця книга у бібліотеці завдяки Українському інституту книги. UKRAINIAN //|||BOOK INSTITUTE».
Світло і тіні Генрика Сенкевича
Сьогодні виповнюється 175 років від дня народження відомого польського прозаїка другої половини ХІХ – початку ХХ століття Генрика Сенкевича (1846–1916).
Славу йому принесли епічні твори, серед яких виділяється історична трилогія «Вогнем і мечем» (1883–1884), «Потоп» (1884–1886), «Пан Володийовський» (1887–1888). Саме за епічність у літературі Сенкевич у 1905 р. став лауреатом Нобелівської премії.
Крізь призму творчості...
Сьогодні 95 років від дня народження Лі Нелл Гарпер (1926-2016), американської письменниці.
Всі знають – книжки потрібно читати, якщо хочеш вважати себе освіченим. Проте є книги, що треба обов'язково прочитати, щоб вважати себе людиною. До таких книг належить й цей роман, який потрапив в британський ТОП-книжок, "які кожна доросла людина повинна прочитати".
Детективна феєрія Андрія Куркова!
Його книги перекладені на 36 іноземних мов і видані в 65 країнах. Андрій Курков - перший український автор, чий твір «Пікнік на льоду» після своєї публікації потрапив в десятку європейських бестселерів.
В своїй творчості він не боїться поєднувати різні стильові тенденції, часткову опозиційність до традицій, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героя, культ незалежної особистості, потяг до архаїки міфу, прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій, іронічність, пародійність.
Пропонуємо до вашої уваги твори цікавого та популярного письменника Андрія Куркова.
.png)
Шарлотта Бронте — англійська письменниця, автор знаменитих романів: "Джейн Ейр", "Городок", "Учитель". Вона є однією з найталановитіших представниць англійського романтизму і реалізму, яка володіла приголомшливою силою уяви.
Переглянувши відео презентацію Ви ознайомитесь із життям і творчістю письменниці, якій цьогоріч виповнюється 205 років від дня народження.
Татарбунарська центральна районна бібліотека знайомить своїх користувачів з літературними новинками, що приходять до нас в рамках державних програм, подаровані користувачами, закуплені за кошти бібліотеки та ін. Кожна з представлених книг залишить незабутній слід у вашій душі. Відомі і не дуже відомі письменники розкриють вам світ фантастики і детективу, дружби та кохання, містики та роздумів про майбутнє. Чекаємо на вас з нетерпінням по закінченню карантину!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар